вірші

Забути важко – пам’ятати теж.
І краще було б, все-таки, забути.
Бо вбивча дія пам’яти-отрути
Не має меж.

Оце той день, оце той час, оце...
І так щодень, щочас, отак щомиті...
І б’ють з розмаху спогади невбиті
Мене в лице.

Десятки снів щоночі – вороги, –
Мене лякають, бо вони жахливі.
Складаються в таке отруйне мливо...
Чиї борги?

Коли б мені звільнитися від снів...
Хоча б у сні сумні забути дати...
Мені б хоч трохи жити й не страждати...
Чи хтось так вмів?