вірші

Яке красиве небо надвечір’я!
Я стільки намагалась описати
його словами – й знову хочу, й знову...
Я відчуваю – не знайшлося слово,
яке б пояснювало небо надвечір’я,
яке б заговорило кольорами.

Морозне надвечір’я. Грудень-день
дев’ятий нині. Світ завмер – не глипне.
Не глипне і не дихає, але
таки дістало небо це мене –
повітря металеве – чую: дзень...
Красиве небо! Відвертаюсь – липне.

Ну, добре. Я не вмію, та скажу.
На горизонті – голубому блідо –
мов голубе із молоком змішали.
А далі що з чим? В когось були шали,
бо далі – це фуксин. Його межу
мені в очах розмежувати ніде
із тим, що далі. Далі я не хочу.
Дві смуги неба захопили очі.
Мов інопланетянка, зустрічаю
я цю красу – із світлою печаллю...