вірші

Як мало буває в житті ситуацій,
Що варті були б нескінченних овацій.
Коли сам собі ти сказати б міг: браво!
А що думає решта – нехай. Їхнє право.
Аби саме ти міг гордитись собою
І опісля щастя, немов після бою,
В якім переможця нема. І, почистивши пір’я,
Вкладається потиском рук перемир’я.
А зустріч завжди на поезію схожа.
І щастям також захлинутися можна.
Опісля надходить раптове похмілля –
Недовго п’янитиме зустрічі зілля.
Прощання завжди відбувається в прозі.
Від докорів рідко хтось втриматись в змозі.
І часто прощання на кшталт детективу –
Обох захопити спроможне це чтиво.
Як добре б на щасті було б обірватись...
Ураз обірватись – і в щасті прощатись.
Лиш згадку прекрасну в собі залишити –
В поезії стрілися – з нею і жити.
Прощатися в щасті – для мужнього роду.
Відсутність страждання за те нагорода.
А проза складається з докорів, з бруду.
З усього, що є недостойного люду.
Як добре б уміти себе зупинити –
Поезію в прозу не перетворити.
Ні з себе, ні з когось не витягнуть жили.
Дай розуму, Боже. І дай мені сили.