вірші

Я вибачу будь-яку правду.
Чи легко це? Певно, що ні.
Але ні сьогодні, ні завтра
Найменшої навіть брехні

Не вибачу. Так влаштувалось
Усе в мені. Все я стерплю –
Ні разу іще не бувало,
Щоб я не відчула брехню.

Нехай найневиннішу – чую.
І ту, що заради добра.
Ніколи ілюзій не тчу я,
Що звикнути б, може, пора.

Не хочу. Не хочу, не вмію.
Я ж, кляту, відчую її.
Я все розумію й – німію.
І губи стають кам’яні.

І краще б мене хтось ударив.
І краще б в обличчя плював.
Брехню відчувати – це кара.
Але так, як я – Боже збав.