вірші

Я порятунку шукала в тобі,
Звіром пораненим виючи з втрати.
Сотні годин – і у кожній добі.
Будь мені братом!

Будь мені прилистком, захистком і
Будь мені в світі ота соломинка.
Знаю, як в світі нелегко й тобі.
Звірся мені – вантажу половина.

Навіть цілунки гірчать полином.
Все це від того, що гірко нам, гірко.
Кров'ю клянуся – не стиглим вином –
Ти мені рідний. І тільки.

Хочу єдиного – знать, що ти є.
Знать, що живий і не все в тебе дрібно.
Що вмиротворене серце твоє.
І – що потрібна.

Все, пор що вище – також почуття.
Ті, у яких не таїться загрози.
Штилем високим скажу, що життя
Вже неможливе без тебе. Це проза?

Проза? Поезія? – чорт розбере.
Ось уже й дідька згадала я всує.
Душу не раз ще життя роздере.
Може, колись тебе також спасу я?

Хто його знає, які нам іще
Наше життя заготовило муки.
А то б від чого нестерпний цей щем
І неможливість себе взяти в руки?

Ти – моє прагнення вижити. Ти
Мій порятунок, що посланий Богом.
Я не шукала, не прагла знайти.
А, як уміла, долала дорогу.

Я тебе жду, як повітря ковток.
Так, мов давно під водою без кисню.
Камінь на шиї і в горлі клубок –
Вийшло, як вийшло.

Так, як виходить, як вмієш – живи.
А коли важко, з'явись на годину.
Для забуття чи для пам'яти. Рви
З себе усе те, що душить людину.

Я тобі в очі лише подивлюсь.
Як уже є – я усе зрозумію.
Ти ж мене знаєш – я плачу й сміюсь,
Але при тому підтримать умію.

А не захочеш сказать – не кажи.
А не захочеш відкритись – не  треба.
Просто посидимо так, мов межи –
Чим же і чим? – між землею і небом.

Я тебе ждатиму – хоч би на мить.
Я тебе ждатиму – щоб подивитись.
Навіть тоді, як мені відболить.
Навіть тоді, як не зможеш з'явитись.

Швидко, як швидко життя протіка...
І віддавати – це краще, ніж брати.
Буду тобі, наче в спеку ріка.
Будь мені братом!

Ніч була темна, а ранок ясний –
Ще один ранок, минаючий в сріблі.
Чуєш невпинне дихання весни?
Як ти потрібний!

Може, ніколи і в думці мене
Ти в своїх буднях і в свято не маєш.
Та я молюся за тебе. Й мине
Саме тому тебе горе, – я знаю.

Але як буде нестерпно й вітри
Раптом завиють, немов буревії,
Знай, що я є ще у світі і ти
Дуже потрібний – зустріну, зігрію.

Ти прочитаєш і дрібно порвеш
Лист мій і, мабуть, відразу забудеш.
Що ж, хай і так, та підтримкою теж
Він хоч на мить у житті тобі буде.

А не озвешся – це значить, як слід
Все в тебе й добре. Я стану радіти –
Значить, до тебе прихильний цей світ –
Світ, у якому ростуть твої діти.

Значить, щасливий. І слів нічиїх
Й щирого погляду в очі – не треба.
Значить, все добре в життя течії –
В цій топчії між землею і небом.

В цім казані, що і пекло, і рай,
Що опускає нас і піднімає.
І що я є в тебе – ти пам’ятай.
Є – якщо навіть насправді немає.

Думка, що мусиш підставить плече
На перечепах від вибоїн-лунок
Іншій людині – вона не пече,
А зігріває. Це теж – порятунок.

Я порятунку й шукала в тобі.
Ким уже будь, але тільки не втрата!
Тільки не втрата – ти скарб у судьбі.
Будь одночасно коханим і братом!