вірші

Всіх простила, що мене забули.
Майже спокій у душі заліг.
Двадцять перше знову проминуло,
І на ранок випав перший сніг.

Як я не люблю цю в грудні дату!
І чудовим був би календар
В тім випадку, як її б прибрати.
Двадцять перше...Чи й не божий дар...

Інші дні приємні і спокійні.
Цей – лише печалі джерело.
Як його минути? Ми ж не вільні
Вибрати, як місто чи село,

Щоб у інше якось переїхать,
Щоб у іншім спокій віднайти.
Проминув цей день. Єдина втіха.
Але хоче через рік прийти.

Буде більше тих, що не подзвонять.
Може, інших ждатиму дзвінків.
Білий сніг пухнасте місто зводить –
Кольори полярні і різкі.

Місто нині так на мене схоже...
Чорно-біле за моїм вікном.
Може, хоч пейзаж мені поможе
Так, як не поможе вже ніхто.

Білим-білим чорне засипає,
Наче сипле сніг чиясь рука.
Світе-світе, в тебе я така є –
Спокою не можу відшукать.