вірші

Все незрозуміло і далеко.
Я ще не збагнула цих подій.
Мов безжально розтопила спека,
Може, найостаннішу з надій.

На миттєве і примарне щастя,
На химеру, може, чи на гру.
Нащо так я вірила в це, нащо?
Я ж судьбу в підкову гне зігну.

Мріяла зустріти оберегу –
Втратила і русло, й береги.
Почорніло, сплющилося небо.
Темно, тихо й пусто навкруги.