вірші

Він пив життя гіркий полин
У вигляді спиртних потоків.
Що мав? Обструкцію і кпин,
Але дівчатко синьооке, –
О, як закохане було
В його волосся смолянисте...
Воно і дихало, й жило
В осінніх фарбах падолисту
Лиш ним одним...Лиш ним одним...
Бо розпізнало в ньому душу.
Один раз стрілися вони.
Буває й так, зазначить мушу, –
За брудом – чорним і глевким, –
Душа, немов вода в криниці.
Ще не розпізнана ніким.
...З тих пір і сниться їй п’яниця.