вірші

Весна. Не вицвіли смарагди.
І там, де пагорби круті,
Все рветься вгору й жити прагне,
І вміє з гідністю радіть.

Різкому порухові вітру,
Промінню сонця, що тремтить.
Гончар випалює макітру,
Рука мигтить, рука летить...

Неначе птах, який об хмару
Від захвату крилечком б’є,
Шукаючи в польоті пару,
Так серце стукає моє.

Бо то весна. Трава. Смарагди.
Бо то гончар. Гончарний круг.
Бо поруч тихий видих: “Ах, ти...”
Мій співрозмовник. Ні, мій друг...