вірші

Весна? Зима? Ще мерзлі очерети,
Але готуються напитися роси.
Хоч від любови можна і померти,
О, не проси любови, не проси...
Бо почуватись будеш, мов жебрачка,
І навіть не на паперті – в житті.
То лиш здається: буде щастя наче,
Але, мов скеля, випрошені. Ті,
Від кого свята лиш тобі не буде.
Любов, мов будень? Це любов – без свят?
Колись впаде з очей твоїх облуда,
А болю буде більше во стократ,
Аніж тепер, коли любови просиш
У того, хто байдужий і пустий.
Нехай впадуть на очерети роси,
А ти його із серця відпусти.
Ти відпусти, втрачаючи свідомість,
Нехай не з серця, та скажи: іди.
Ти знаєш, що найгірше? Невідомість.
Колись...Нехай...Це трішечки зажди, -
Не говори йому цих слів – не варто.
Любов не випросиш, не купиш, не вкрадеш.
Тобі так боляче, бо він для тебе втрата?
Якщо ти любиш, ти для нього – теж.
В твоєму серці не любов – образа –
Уже тепер – ну чим ти не така?
А це вже незагойне не відразу.
Ти відпусти його. І не гукай...