вірші

Вечір знов прохолоду ніс –
В літню спеку це справжнє диво.
Я вдивлялась в далекий ліс –
Був він кольору диму.

Диму з мокрого, як трава,
Картоплиння в селянськім серпні.
О, картопляні ці жнива –
Гудуть ноги і руки терпнуть.

І чим далі живу, тим більш
За селом, тим далеким, спрага.
Я ніде, я між ним і між
Містом – місцем, де я бродяга.