вірші

Там Твій портрет, там Божий, там Тарасів...
А нікому крізь сльози підморгнути.
Який великий град накрив терасу...
Я хочу забуття. А що забути?
Усе забути. Якось все забути.
Найважче – сенс збагнути забуття.
Я знаю сенс гріховности й спокути.
А забуття...Можливо, сенс життя?