вірші

Так довго йшла оця щаслива осінь...
Так довго, що я іншої чекала.
Але прийшла вона – така щаслива,
Неждано, як приходить всяке диво.
І я тоді поглянула в дзеркала –
Чи ще густі і русі мої коси...

Як я жила без тебе весь цей час?
Я сліпо мандрувала віражами.
Ти інколи приходив в мої сни
Багаттям квітів, символом весни,
У пору, де важкі сніги лежали.
Та сни ті не поєднували нас.

Пливла вода й заносило мене
На мілину, де тліло мілколюддя.
Жбурляло течією на каміння
І зла, і підступу, а ще нерозуміння.
І зорані поля збивались в груддя.
Я вже й не вірила, що це колись мине.

А ти прийшов. Ми мовили: привіт!
Так, мов ми бачилися із тобою вчора.
І ця буденність – то найкращий знак,
Що ти – це доля. Хай же буде так!
І, зібгана, ще розіллється морем
Моя душа. Нам ще так мало літ!