вірші

Стихія раптом зливою зірне,
Сади похиляться, понівечені градом.
Чи ти іще хоч згадуєш мене –
Тобі до ніг я впала водоспадом.

І проминула, далі потекла,
А ти у водоспад не ввійдеш двічі.
Та я і досі жду твого тепла.
Тобі і досі відповісти нічим.

Але поглянь, як плаче, наче я,
Прощаючись з тобою, біла злива!
Мене ще гріє посмішка твоя
Услід моїм словам, що я щаслива...

А ти давно цю посмішку забув.
Тебе минають ще в житті печалі.
А я – печаль. І ти мене минув. Як всі печалі, –
Щоб сміятись далі.