вірші

Шепнуло літо – я іще прийду.
Я ще прийду і ти мене полюбиш.
І ось у вишень у моїм саду
В соку брунатнім репаються губи.

І яблуні вдоволено скриплять –
Нависло яблук рясно, як ніколи.
Сумні джмелі малиною летять,
І хмари атакують видноколи.

Я проводжаю червень. Я німа.
Натхнення зникло десь з приходом літа.
І я тепер без нього, мов зима, –
Щодень сумніша, тиха й не зігріта.

Не полюблю! Давно я не була
Щаслива влітку – я тепла лякаюсь.
Ох, літечко, ти любе для села,
А тут, у місті, я щораз ховаюсь

Від цвіту, від лазурі, від тепла,
Від посмішок, що у людей щасливих.
Мене судьба на смуток прирекла,
І радість є мені найбільшим дивом

Із див, що недосяжні. І коли б
Комусь вдалося це в мені змінити,
Все дно печалі зрадженої схлип
Продовжував би у мені бриніти.