вірші

Рідний, які ми різні...
Але чому ж навстріч
Кинулися, мов рідні,
Мов ми без протиріч?

Різні такі, що, може,
Схожі на ніч і день.
Як ми з тобою схожі –
Двоє чужих людей.

Різні – і напророчить
Нам би ніхто не смів,
Що ми піднімем очі
Одне на одного. З снів

Ще ми не випливали
В образах отаких.
Стрічей було так мало...
Нині ж зустрітись – гріх.

Різні...О, так... Та дико
– Ні! – закричить душа.
Відстань яка велика!
Але душа руша

Знову і знов до тебе,
Рідний, коханий тать,
Щоб хоч на мить під небом
Поруч з твоєю стать.

Місяцю, Сонцю, Вітре –
Все це тобі кажу.
Витри з планети, витри
Ту, що між нас, межу.

Будуть нехай з тобою
Всі, кого любиш ти.
Щастя тобі, розвою,
Здійснення мрій знайти.

А ту осінню зустріч
Подарував нам Бог.
Мабуть, щоб став ти мучить
Вже не одну, а двох.