вірші

Присів спочити місяць на пеньок
Зчорнілого від років –років неба.
Поправив свій оранжевий вінок
І підморгнув мені з небес – так треба.

А я ішла тим часом по землі.
Несла з собою всі свої печалі.
І пригортала радощі малі,
Які, якщо і мала, то втрачала.

А він казав: радій, що ти ідеш.
А я відповідала, що радію.
Це означало: якщо йдеш – живеш.
Так, так, живу. Живу отак, як вмію.

Перечепилась. Глянула увись –
Ой, місяченьку, що в тобі за тайна?
Дивись уважно, – мовив він. Дивись.
І щось таки побачиш незвичайне.

Я знаю, що. Але сказать боюсь.
Нехай то буде наша таємниця.
...Дивлюсь на місяць. Кожну ніч дивлюсь.
А потім мені щось негарне сниться.