вірші

О, диво-дзеркало, інакше щось скажи,
Аніж те саме, що казало вчора.
Цей білий колір виглядає чорним
При світлі тьмянім. А при сонці теж
Він виглядає сірим і нуднішим,
Бо він намішаний із чимось навіть злішим,
Ніж колір часу. Мабуть, він дощем
Розбавлений. І він тече обличчям,
Де борозни проклав повільно відчай.
Ти ж бачиш, дзеркало. А я молю: скажи
Інакше щось, аніж завжди говориш.
Ти правдою своєю скоро змориш
Моє терпіння. Я змирюся. Я,
Що так боюся із будь-чим змиритись.
Я прагну заховатись, зачинитись
І в темряві знайти себе. Це – я.
А ти із мене мій покров знімаєш,
Ти рвеш його. І ти жалю не маєш.
Так смішно – я молю тебе: скажи...
Інакше щось...