вірші

Ніч на суботу...І дійство священне і ніч.
Жінка почне, як стемніє, пречисту роботу –
Тісто вчиняє. І тричі встає, але в піч
Хліб засуватиме рано-раненько в суботу.

Пахнуть спочатку жарини й капустяний лист,
Через годинку блаженно замреш перед запахом хліба.
Богом і матір’ю жінці даровано хист –
Диво творити, що схоже з божественним німбом.

Круглий, мов сонце, й сліпучий, та ще й золотий...
Хрусне скоринка, тендітна й хрустка, мов крижинка.
Це – для родини, а з цим буде в церкву іти –
Богові дякувать щиро – вродило ж бо! – жінка.

Богові – богове. Так. Та цілісінький рік –
В спеку і в дощ, і в мороз, і до сьомого поту
Мають селяни таку, що вкорочує вік –
Надто тяжку і не надто вже вдячну роботу.

Глянути вгору і справді немає коли.
Річка – три кроки – немає коли і до річки.
Господи, інколи скажуть, – хіба ж ми воли?
Навіть дитяче голубить нема коли личко.

Вдячність держави – давно вже, немов міражі.
Ані уваги немає від неї, ні грошей.
Кожен їсть хліб – то хіба ж ми державі чужі, –
Гірко подумають. Й знову беруться за ношу.

Просто згадаймо, уранці покраявши хліб,
Скільки людей до цієї хлібини причетні...
Хоч би в уяві прокрутимо кадр цей чи кліп,
Як він приходить до нас, отой хліб...
Це екзамен на черствість.