вірші

Наповнююся ніжністю, мов сонцем,
Свічусь зсередини – ти скоро будеш тут.
І, наче та скіф'янка, у віконце
Я виглядаю – мабуть, всі так ждуть.
Свічки запалено святкові на каштанах,
І ллється в очі молода трава.
Коханий мій, коли й мене не стане,
Ти пам’ятай – моя любов жива.
Так, як колись, впаду тобі на плечі
І ніжністю до тебе захлинусь.
Благословивши ранок, день і вечір,
Я відпускати в ніч тебе боюсь.
Щоразу думаю, що зустріч ця остання.
Дивлюся так благально тобі вслід,
Щоб ти мене ще трішечки не ранив,
І щоб тебе ще не поранив світ.
Я не любима. Втішитися нічим.
Хоча, чому ж – я ж нині вся свічусь.
Так само, як на мить – твоє обличчя,
Коли назустріч я по сходах мчусь.
І завмираю – о, моя плането,
Моя родино, світе мій ясний!
Яка безмежна ніжність у поета!
...Які в поета фантастичні сни!