вірші

Мовчала довго. Якось так, мов кара
Небесна мені послана була.
Жилося мулько й тісно, мов на нарах,
Де я (не зарікаюсь) не жила.

Зробила світ сама собі в’язницею.
В’язницею або монастирем.
А так хотілось птахом, а не птицею
Літать, а не ходить з поводирем.

Моє мовчання витекло, мов річечка.
Лишились русла візерунки й дно.
Тепер себе запалюю, мов свічечку.
Не бачиш вогник? Грійся все одно.