вірші

Шановна пані В.! Не мучте нас дощами.
Ми любимо яскравість юпітерів і сонць.
А Ви всі вуха нам дощами пропищали
Так, ніби Ви в дощів тих улюблена із доць.

Розвійте над собою хоч песимізму хмари,
Бо, оптимістам нам, вперіщилось уже.
Оце вже й справді Ви з дощем триклятим пара!
А, може, Вам ті хмари порізати ножем?

Хай падають чимсь іншим, але дощів – не треба.
Заразна, гадство, штука – отой Ваш песимізм.
А я коханій жінці пригнути прагну небо.
Але яскраве небо, без всяких катаклізм.

Шановна пані В.! Я, зрештою, не цинік.
Вам хочеться втопитись в отих дощах рясних?
Топіться, але я Вас винесу на спині.
І прямо в храм любови. Повірте, я із тих.

Шановна пані В.! Я Вам гараздів зичу.
А ще до Вас я добрий, то й зичу Вам добра.
Але читаю Вас – чого вона кигиче?
Ну стільки сліз проллється ще з-під її пера?

Та за любов не судять. Втішайтеся дощами.
Я дуже сподіваюсь, що вийде щось нове.
Любіть дощі, але рятуйтеся – розчавлять.
І сліду не залишать, шановна пані В.