вірші

Літо у розпалі. Тільки легенький димок
Ледь голубить ще яскраві ошатні дерева.
Значить, до осені дзвонить дзвіночок-дзвінок.
Палять бадилля – вже скоро вона, королева.

Мабуть, нічого так швидко в житті не мина,
Окрім самого, хіба-що, життя, – так, як літо.
Рвучко і в’юнко – манери в’юна чи лина –
Вислизне, зникне і навіть не встигне зігріти.

Ось він вже – серпень – у осінь низенький поріг.
Липня немов не було, так, як, власне, і червня.
Серпнику-серпню, якби ти ще літо зберіг...
Ти ж байдикуєш, зроби мені ласку знічев’я...