вірші

Літа останній день.
Де воно ділося, де?
Так, ніби воду гребля, –
Так я його тримала.
Прорвало.
Це уже не хода –
Час, ніби та вода,
Через греблю летить –
Воді цій швидкости мало.

Літа хода важка.
Це лиш те, що в дужках.
Поза думками стільки
Радости і печалі –
Усе втрачала.
Тепер, мов опудало вранці
Десь у селі на грядці
Після дощу і вітру
Чисте ловлю повітря –
Ковтаю згустки печалі.