вірші

Країна світу третього – це ми.
Це ми, Вкраїно, мучимось з тобою.
Давно не почуваємось дітьми,
Все більше черв’яками в купі гною.

Все гребемося – вижити нам як?
Пучки зітерлись, а земля не родить.
І хоче їсти лікар і вояк,
І не отруйну хоче пити воду.

Покарані! Чого питать: за що?
За те, що гнулися, боялися й співали.
Потроху ми стирались на ніщо,
Коли усе тягли, вірніше, крали.

Романтики! Без мрії, без мети.
Рулюють нами ті, що без кебети.
А ті, кому нема куди іти,
Ідуть в поети.