вірші

Холодне літо це. І вже дощів не треба.
Холодна, наче жаба, душевна самота.
Але нема й зорі в безпомічному небі
І звідти сірий дощ, а з нього вже сльота.

Розштовхую руками, грудьми холодну сірість.
А сірість розштовхнути – це справа непроста.
Це так мені вже каже моя життєва зрілість.
То ж краще сірий дощ, негода і сльота.

О, як люблю я дощ! І він мене не зрадить.
І цю любов засудять і друзі, і рідня.
Отак дощу чекати упродовж снігопаду –
Отак його чекати умію я одна.

Прийди, кажу. Прийди. Мені не треба снігу.
Навіть зорі не хочу я вже в своїй судьбі.
І так залопоти на дах мойого лігва,
Аби зраділа я. Хоча б тобі, тобі...