вірші

І він таки пішов! Почався дощ!
Як вистраждана пізня нагорода.
Його ніхто вже не назве – негода.
Він просто дощ і все. Він просто дощ!

Кажу йому: ти відчайдушно йди.
Іди без перепони й заборони.
Нехай мене ніщо вже не боронить
Від сірої холодної води.

Змивай усе, що я пережила.
Змивай страждання, відчайдушні муки.
І підніми мої повислі руки
Собі назустріч – відмивай від зла,

Якого я торкалася донині.
Байдужости коханого сліди
Втопи в потоках сірої води.
Кажу: рятуй. Кажу, немов людині.