вірші

Дощ і я

Всі хочуть щастя. І щасливих віршів.
Немов надії – в когось же бува!
Тому ж, хто лиш дощам осанну пише,
Не бачить успіху! І ним не жнивувать.

Тож успіху закон в мені вже визрів:
Не можна, щоб рядки були сумні!
Всі прагнуть точних, вірних афоризмів,
На кшталт відомого, що істина – в вині.

А я – про дощ. Бо дощ лікує душу.
Я вже мовчу про спеку й врожаї.
І клятву вірности ніколи не порушу –
А як інакше? Дощ – рідня мені.

Він – Божий дощ. І я – творіння Боже.
Його любить – чесніш, ніж мудрувать.
Цей дощ – не сльози. Він на мене схожий.
Я теж не сльози. Усмішка й слова.

А ще – він сильний. Він розтопить кригу.
Не так, як сонце, весело? Ну що ж...
Хто дощ не любить – хай закриє книгу.
Це вільний вибір. Але й мій – також...