вірші

Десь в історичних глибинах золи
Древніх ацтеків зникаючі лиця...
Вже їх нема, але їх чорнобривці
На Україні постали з імли.

Чобіт іспанця насіння приніс
З Світу Нового в Європу далеку.
Квіти народу, що вимер, – ацтеків –
Боязко виросли в грядці навкіс.

Ми їх плекаємо й любимо так,
Як ніхто інший у світі не може.
Тож не дозволь вимирати нам, Боже.
Захистку Божого дай якийсь знак...