вірші

День сонячний. І хочеться добра.
І хочеться іще чомусь радіти.
І щоби вірші гарні, наче квіти,
З’явилися із-під мого пера.

Та день весняний зітканий з турбот.
А я турботам дать не можу ради.
Бо ці турботи – суть гіркої правди –
Літак мій не прийма аеропорт.

Там я чужа, там всі мені чужі.
Там злагоди немає й між своїми.
Впаду на них – затіємо бої ми,
Якщо не розіб’юся на межі

Між небом і землею. Ось земля.
Що вибирати – вже нема пального.
Як пощастить – впаду на руки й ноги
І звіром озиратиму здаля

І тих, байдужих, що сидять німі.
І небайдужих, що біжать назустріч.
Не рятувати, ні, а щоб замучить
В день сонячний, а так, мов у пітьмі.

А, може бути, я аж захлинусь
Не щастям, а відсутністю напасти.
...Літак в повітрі? Думай, як не впасти
На безневинну голову комусь.