вірші

Ага, ти здався, все-таки розцвів,
Клематис впертий, темним фіолетом...
Мов зала, зачарована балетом,
Твої слухняні квіти. Як ти вмів
Вже кілька літ мене невтомно злити!
І ось розцвів. Я рада, мов ріка,
Що лиш сама від себе утіка.
Тепер тебе я буду лиш хвалити.

Який жахливий липень без дощу –
Ні вітерцю немає, ані хмари.
Рожева ружа є тобі до пари.
Цвітіть удвох. Я землю вам мощу
Пухнасту і вологу. Все як слід.
Себе муштрую забувать печалі.
А друзі зраджують. І я їм вибачаю.
Щоб не було у мене інших бід.