вірші

А люди, мов звірі нажахані,
йдуть до своєї зими.
В цей час нам потрібні найбільше
і ніжність, і ласка.
Там жде нас усіх, хай не скоро,
та жде, якась пастка.
І вже обережними
якось становимось ми.

І ця обережність нам каже,
що ми вже старі.
І ця обережність
приходить у різному віці.
Якщо обережність
украй необхідна каліці,
то в інших це свідчить,
що старість уже на порі.

Йдемо по життю,
мов по мінному полю. Ми де?
Такі, як ведмеді,
що в пастці уже побували.
І як в ній, хто більше, хто менше,
ми вже відчували.
То нас виганяє земний,
і тим щасний, Едем.