вірші

Золотаві черешні поблискують лячно, мов сльози.
І вишневі кровинки не скапують з темних листків.
І незграбно-відчайно плетуться кліматису лози,
Й чорнобривці похнюпились – певно, тому, що низькі.

А оцей фіолет серед літа назветься морозом,
І по клумбі бродитимуть тіні сокирок хисткі.
Світ притих, зачарований пружною розкішшю літа –
А це ж тільки розгін до пишнішого літа зеніту.