вірші

Затишшя. Мовчання.
Душі і пера.
Стійке оніміння холодного літа.
Я чую, як важко натхнення вмира.
Від холоду. Важко.
Нема чим зігріти.
О, як би хотілося серед прочан
Стояти і слухати спраглу молитву.
З сльозами любови у теплих очах
Забути щоденну безтямну гонитву
За чим – невідомо.
Й навіщо – також.
Себе витрачаю й собі пробачаю.
І ось оніміння прийшло вже. Ну що ж.
В поета бувають хвилини відчаю.