вірші

Закохуюсь в розум, в розлогі рядки,
В думки, почуття ефемерні.
Невже їхній автор насправді такий,
Як ці монологи химерні?

Невже, щоб побачити це джерело,
Я мусила йти по полові?
А скільки їх поруч зі мною брело,
Піднесених в доброму слові?

Змінилися враз балюстради облич,
Зневіра і сумніви – в корчі.
Як добре б не бачитись нам віч-на-віч...
Щоб можна любити за творчість.