вірші

Є ім’я, що святе, наче хліб, і священне, мов правда єдина.
Зветься ним найсвітлішого світла невтомний даритель.
Той, із ким виростає ізмалечку кожна людина.
Миле й рідне ім’я, дороге і прекрасне – учитель.

Серед інших імен воно вище, значиміше й дужче.
Інші всі імена лише створені ним, наче повість.
Ми йому довіряємо наші нестворені душі.
Ми йому довіряємо очі дитячі і совість.

Ми усі перед ним, на долонях його, мов зернята.
Що з них виросте потім, від нього найбільше залежить.
Що ми можемо в нього навчитися і перейняти,
Те колись і йому віддамо у житті, як належне.

Ми усі перед ним, наче спрагле розоране поле.
Що він в нього посіє, те й виросте щедро під небом.
Він за покликом серця приходить вершить наші долі
І йому поклонитися в ноги низесенько треба.