вірші

Я вперше так наплутала з життям.
Уже без мене лабіринти долі
Все переплутують в моїм житті поволі.
До всього цього не причетна я.
Бо я й сама заплуталась в роях
Подій, що наче бджоли, своїм гулом
Оглушують – не відчуваєш мулу,
Бо нечутливі очі, слух і тіло –
Я зовсім не цього собі хотіла.
Я не своїм життям давно живу –
Це сон, так не буває наяву.
Це навіть не роздвоєність мене –
Це все не я. Не я. Моє сумне
Обличчя стало грубокам’яне.
Та з того каменя вже вирватися хоче
Усе, що роздирає, душить, топче.
Я обезсиліла в нестерпному двобої.
І я не вмію знову стать собою.
Я вперше так наплутала з життям...