вірші

Я спалила свого листа.
Довго-довго кружляли в повітрі
Його чорні сліди. І на віти
Ледь розквітлих акацій упали.
Мені мало листів твоїх, мало!
Я так прагну живого слова.
Я листа написала знову.
Вириваю, а він пророста.
Знов спалила свого листа.

Знов спалила, немов оману.
Щирість тихо горіла, мов свічка.
Лист тобі все про мене свідчив –
Я така в нім була хороша!
Та мій сумнів – достойна ноша –
Не повірила! І спалила.
Тепер лист мій вже має крила.
Полетів, мов утік від дурману.
А сторінкою ж був роману
У листах. А тепер він птах.