вірші

Я подивилась з жалем на відцвілі іриси.
То квіти весняні, що їм робити в літі?
Насунув штормом сум, але прийшла Лариса
І засміялась я крізь очі не зігріті.

Вона внесла грозу, а ще шалену зливу.
Вона внесла тепло в живих очах своїх.
Лиш хвильку побула, а я сиджу щаслива.
Лариса – це найбільша з моїх життєвих втіх.

Цей день, немов дитя із настроєм мінливим.
І я простила день в його неправоті.
Я так люблю життя, а в нім дощі і зливи,
Бо це найбільші друзі мені у самоті.

Іриси відцвіли і клумби сиротливо
Їх тулять до грудей – так хочеться мені.
Лариса – чайка, море, моє найбільше диво...
Як добре, що ти можеш осяювати дні.