вірші

Я лечу. Горбоконик несе мене в простори, снами відкриті.
Мій чудесний, стрімкий, не позбав мене радости миті,
Коли ми із тобою досягнем світів невідомих.
Тільки б глянути і...повертатись відразу додому.
Тут все сіре й звичайне, і зовсім ніякої казки.
Тут нема доброти, і любови, і ніжности, й ласки.
Тут собакам живеться і краще, й ситніше, ніж людям.
Тут від болю в задусі спирає-розчавлює груди.
Та додому!.. Назад! Повертаймось удвох, Горбоконик.
Згарок свічки в вікні нам запалить тонесенький вогник.
Мені й треба було лише згадку про мить невідому...
Зараз маю цю згадку. І хочу додому.