вірші

Вулиці чорні від темного одягу.
Сумно й без цього – надворі сльота.
Двері бояться холодного протягу –
Вітер на схованку в них заліта.

Рипнули двері голодно-незмащено.
Вийшло дівча у рожевім плащі.
І засміялося з чорного: нащо вам?
Нащо вам чорне в зимовім дощі?

Краплі забризкали в руки підставлені –
Краплі дівча підкидає з долонь.
Повідчиняє у світ білий ставні вам.
Краплі в долонях – в долонях вогонь.

Можна, звичайно, втішатися й сірістю –
Хай вже яке, все одно, то – життя.
Нам подаровано божою милістю
Кожної миті робить відкриття.

І, вже до сірої звикла буденности,
Очі закрию – ловлю кольори.
І задрімаю – хранителька древности.
Місяць мене стерегтиме згори.