вірші

Віконна рама, де примарне скло.
Відсуну штору і відкрию раму.
То, мабуть, риба вдарила хвостом,
А, може, сонце блиснуло веслом, –
Та щоб там не було, а маю рану.

Душа благословила день новий.
Його початок звівся до причастя.
Мій лицарю з уяви, то не Ви
Великим пензлем хмари синяви
Мені в цей ранок бризнули на щастя?

Вода небесна дрібно полилась
І віддзеркалила у сонці кожну краплю.
Дрібна й невидима – піймати її зась,
Але я відчуваю: відбулась
Вистава радости – і я туди потраплю

Обов’язково. Десь, колись, якось.
Нехай вельможі ходять на прем’єри.
Цей режисер талант. Він вищий Хтось.
Все, що задумав, все і відбулось,
Як розумію, до нової ери.

Іде повторення. Змінився лиш глядач.
Щілина – сцена, а лаштунки – мури.
Прийшов сюди – сиди собі і плач
Чи смійся. Але в пам’яті познач
Розкішну геніальність режисури.