вірші

Весілля за вікном під тихий шелест липи.
Веселощам хмільним ніякого кінця.
Вдова в сусідній хаті пече хліби і схлипне,
Коли й своє згадає ставання до вінця.
Намотує км нещасна пташка синя,
Бо випало з гнізда малесеньке пташа.
Так само, як людині, болить їй втрата сина.
Куди тепер летіти, куди їй поспішать?
Який художник вправний, що змалював це небо –
Три тисячі відтінків лише голубизни.
Побачить їх не можна – їх відчувати треба.
Де взяв такі він фарби? А взагалі без них
Він витворив це диво і зморені дерева
Погодились з малюнком – підперли небеса.
Доходить день кінця. Погожий день червневий...
Як швидко догорає й минущає краса...