вірші

Ти юна, весно, бо така стрімка,
Така швидка, метка, така проворна.
І хмари, й землю – хутко все розгорнеш
І далі мчиш і мчиш, немов ріка.
Така і молодість – зелена, необачна.
В цю мить просвітлена, а вже в наступну – плаче.

Гріхів немає – просто ранить все
Неогрубілу душу тонкошкіру.
І прямо в серце цілиться рапіра,
А відчайдушність каже: пронесе.
Хто в молодості зважує свій крок?
А доля наша – з юних помилок.