вірші

Ця витонченість квітів польових...
Цей шарм, де зрілість, свіжість там, де юність –
Ця щирість, скромність, що іде від них...
Але яка гармонія чудова!
Але яка приємність і краса!
І душу видно – чиста, мов роса.
І ще...і ще...Знайти не можу слова.
А, може, й можу. Бо навіщо ж мудрість,
Як не на те, щоб щось не доказати?
Свідомо переплутати всі дати,
Свідомо переплутати усе,
Усе, що жінці день оцей несе?
Щось притаїти, десь створити тайну –
Для шарму й загадковости, звичайно...
Отож, я можу ще знайти слова
Про польові, найкращі в світі, квіти.
Бо вмію в повсякденні їм радіти,
Бо підморгну волошці крадькома...
Слова приємні, добрі, гарні, гречні...
Та зупинюсь. Не знаю, чи доречні.