вірші

Це так природно, так красиво – любити вчителя.
Поводиря в світ невідомий – свого мучителя.
Бо кожен день навпроти тебе ці добрі очі,
В яких відбилось весняне небо й серпневі ночі.
Бо кожен день цей рідний голос з теплом і ніжністю
Все засіває гладеньке поле – зросте і вижнеться.
І з того всього життя складеться – з шкільного млива.
І так приходить кохання перше – раптова злива.
Це так природно, так красиво – шукати очі,
Ховати очі, немов ті очі втопити хочуть.
Світитись щастям сором’язливо – кохати вчителя.
Свого найкращого і найріднішого – свого мучителя.