вірші

Тебе зустріла. Стріла! Стріла!
Підвівши погляд крадькома,
Відчула дивний трепет тіла
Під одягом, що є зима.
І я подумала: як добре,
Що в проминальності зими
Ще є така жага хоробра,
В яку не встигли впасти ми.
Я добре знаю, що сьогодні
Надворі літо, не зима,
Але то в просторі господнім,
А зиму чую я сама.
І те, що я тебе зустріла,
Свята й невинна, а брехня.
Я просто йшла і сполотніла,
Мій дивний трепет – трепет дня.
І більш нічого. Трохи сумно.
Життя прожите. Й через те
Чомусь не дивиться бездумно
На мене липа, що цвіте.
Її думки, що ятрять душу,
Доступні стали і мені.
І через те мій страх ворушить
Передчуття в мені сумні.
Вона цвістиме, ще цвістиме, –
Не ця, велика, так мала.
А я вже йтиму, йтиму, йтиму
Від тих років, де й я цвіла.
Життя минуло. Я не встигла
Нічого абсолютно в нім.
Я просто дихала і стихла,
І заніміла, наче мім.
Тебе зустріла...Двадцять років...
Я йшла і думала про це.
Я йшла і голос моїх кроків
Слізьми палив моє лице.