вірші

Такі відверті й чисті кольори
В природі бути можуть лиш весною.
Милуєшся травинкою простою –
На неї ллється світло дня згори.

І світло ночі литиметься теж.
Воно сріблясто-сизе, світло ночі.
Його травинка прийме так урочо,
Немов пророче слово: "Проростеш!"

Обов’язково знову проростеш!
Людині в серце проростеш красою.
Зеленою-зеленою косою
Іще не раз ти землю обів’єш.

Нехай покосять, зріжуть і нехай
Потопчуть друзі й вороги, одначе,
Весною сонячний впаде на землю зайчик
І ти підтримки в нього попрохай.

І проростеш! І то – обов’язково.
І знову житимеш аж до тії пори,
Коли посиплеться вже світлом сніг згори
Й морозу в землю вдавиться підкова.