вірші

Так рано листя з вишні опадає...
Чому усе так рано, все так рано?
Ще в стеблах літа є снага й вода є,
Але вже відкриваються їй рани
І вже покапує липуча і гаряча
Оранжевого літа жовта кров,
А те, зелене, вже якесь незряче,
Старечо шкутильгає у Покров.
А ти...а ти...а ти...такий бурхливий,
Такий жагучий, пристрасний, німий...
Ти навіжено-збочено-цнотливий,
Мій степовий васильку, мов не мій...
Таки ж не мій...Оранжевого літа
Ти є дарунок. А мої степи
Усі, мов оксамитові ланіти,
Ніжніші ніжности й ніякої стопи
Вони не хочуть на собі терпіти.
Васильку степовий, не відцвітай!
Бо ти єдине, що мені від літа
Залишив серпня жовтий небокрай...