вірші

Так хочеться проснутись і забути
Усе погане, все, що сіє зло.
Щоб ні від кого не чекать спокути,
Волію спілкуватись із зелом.
Веселий луг незайманого раю
Приємно ноги босі холодить.
Понад Коломаком зірвала м’яту скраю,
Аби духмяніше іще було ходить.
Розкрились жовті лілії цнотливо,
Дивує світ прозорістю води.
Не те, що в світі є, а сам він диво –
Цей світ, який довіку не сходить.
Я ще радію пристрасності гіда –
Він так це любить! Тут його усе.
Я при нагоді ще сюди заїду.
Якимсь мене ще вітром занесе.
Бо по узвозику під цими небесами
В задумі йшов учитель до води.
Трава та сама, й стежка теж та сама –
Ще пам’ята Макаренка сліди.